Rumpelstilzchen -Румпельштільцхен

Es war einmal ein Müller, der war arm, aber er hatte eine schöne Tochter.

Nun traf es sich, dass er mit dem König zu sprechen kam und zu ihm sagte: "Ich habe eine Tochter, die kann Stroh zu Gold spinnen."

Dem König, der das Gold lieb hatte,    gefiel die Kunst gar wohl und er befahl, die Müllerstochter sollte alsbald vor ihm gebracht werden; dann führte er sie in eine Kammer, die ganz voll Stroh war, gab ihr Rad und Haspel und sprach: "Wenn du diese Nacht durch bis morgen früh dieses Stroh nicht zu Gold versponnen hast, so musst du sterben."

Darauf ward die Kammer verschlossen, und sie blieb allein darin.

Da saß nun die arme Müllerstochter und wusste um ihr Leben keinen Rat; denn sie verstand gar nichts davon, wie das Stroh zu Gold zu spinnen war, und ihre Angst ward immer größer, dass sie endlich zu weinen anfing.

Da ging auf einmal die Türe auf und es trat ein kleines Männchen herein und sprach: "Guten Abend, Jungfer Müllerin, warum weint Sie so sehr?"
http://shkola.ostriv.in.ua/list/code-B407A47B26/attr-364D226326

"Ach", antwortete das Mädchen,  "ich soll Stroh zu Gold spinnen und verstehe das nicht."

Sprach das Männchen: "Was gibst du mir, wenn ich dir’s spinne?"

"Mein Halsband," sagte das Mädchen.

Das Männchen nahm das Halsband, setzte sich vor das Rädchen, und schnurr, schnurr, schnurr,

dreimal gezogen, war die Spule voll.

Dann steckte es eine andere auf, und schnurr, schnurr, schnurr, dreimal gezogen, war auch die zweite voll; und so ging’s fort bis zum Morgen, da war alles Stroh versponnen, und alle Spulen waren voll Gold.

Als der König kam und nachsah, da erstaunte er und freute sich, aber sein Herz wurde nur noch begieriger. und er ließ die Müllerstochter in eine andere Kammer voll Stroh bringen, die noch viel größer war, und befahl ihr, das auch in einer Nacht zu spinnen, wenn ihr das Leben lieb wäre.

Das Mädchen wusste sich nicht zu helfen und weinte, da ging abermals die Türe auf, und das kleine Männchen kam und sprach: "Was gibst du mir, wenn ich dir das Stroh zu Gold spinne?"

"Meinen Ring von dem Finger", antwortete das Mädchen.

Das Männchen nahm den Ring, und fing wieder an zu schnurren mit dem Rade und hatte bis zum Morgen alles Stroh zu glänzendem Gold gesponnen.

Der König freute sich über die Maßen bei dem Anblick, war aber noch immer nicht Goldes satt,

sondern ließ die Müllerstochter in eine noch größere Kammer voll Stroh bringen und sprach: "Die musst du noch in dieser Nacht verspinnen: wenn dir das gelingt, sollst du meine Gemahlin werden."

"Denn", dachte er, "eine reichere Frau kannst du auf der Welt nicht haben."

Als das Mädchen allein war, kam das Männlein zum dritten Mal wieder und sprach: "Was gibst du mir, wenn ich dir noch diesmal das Stroh spinne?"

"Ich habe nichts mehr, das ich dir geben könnte", antwortete das Mädchen.

"So versprich mir, wann du Königin wirst, dein erstes Kind."

"Wer weiß, wie das noch geht«, dachte die Müllerstochter       und wusste sich auch in der Not nicht anders zu helfen; und versprach dem Männchen, was es verlangte. Dafür spann das Männchen noch einmal das Stroh zu Gold.

Und als am Morgen der König kam und alles fand, wie er gewünscht hatte, so hielt er Hochzeit mit ihr, und die schöne Müllerstochter ward eine Königin.

Über ein Jahr brachte sie ein schönes Kind zur Welt und dachte gar nicht mehr an das Männchen: da trat es in ihre Kammer und sprach: "Nun gib mir, was du versprochen hast."

Die Königin erschrak   und bot dem Männchen alle Reichtümer des Königreichs an, wenn es ihr das Kind lassen sollte.

Aber das Männchen sprach: "Nein, etwas Lebendes ist mir lieber als alle Schätze der Welt."

Da fing die Königin so an zu jammern und zu weinen, dass das Männchen Mitleiden mit ihr hatte und sprach: "Drei Tage will ich dir Zeit lassen; wenn du bis dahin meinen Namen weißt,

so sollst du dein Kind behalten."

Nun dachte die Königin die ganze Nacht über an alle Namen, die sie jemals gehört hatte, und  schickte einen Boten über das Land,   der sollte sich erkundigen weit und breit nach neuen Namen.

Am anderen Tag, als das Männchen kam,  fing sie an mit Kaspar, Melchior, Baltasar und sagte alle Namen, die sie wusste, nach der Reihe her, aber bei jedem sprach das Männlein: "So heiß ich nicht."

Den zweiten Tag ließ sie herumfragen bei allen Leuten, und sagte dem Männlein die  ungewöhnlichsten und seltsamsten vor: "Rippenbiest, Hammelswade, Schnürbein."

Aber es blieb dabei: »So heiß ich nicht.

Den dritten Tag kam der Bote wieder zurück und erzählte: "Neue Namen habe ich keinen einzigen finden können, aber wie ich an einen hohen Berg um die Waldecke kam, wo Fuchs und Has sich gute Nacht sagen, so sah ich da ein kleines Haus, und vor dem Haus brannte ein Feuer,

und um das Feuer sprang ein gar zu lächerliches Männchen, hüpfte auf einem Bein und schrie: "Heute back ich, morgen brau ich, übermorgen hol ich der Königin ihr Kind; ach, wie gut, dass niemand weiß, dass ich Rumpelstilzchen heiß!"

Da war die Königin ganz froh, dass sie den Namen wusste, und als bald hernach das Männchen kam und sprach: "!Nun, Frau Königin, wie heiß ich?", fragte sie erst: "Heißest du Kunz?"

"Nein".

"Heißest du Heinz?"

"Nein".

"Heißt du etwa Rumpelstilzchen?"

"Das hat dir der Teufel gesagt, das hat dir der Teufel gesagt", schrie das Männlein und stieß mit dem rechten Fuß vor Zorn so tief in die Erde, dass es bis an den Leib hineinfuhr, dann packte es in seiner Wut den linken Fuß mit beiden Händen und riss sich selbst mitten entzwei.

Літературний переклад

Жив на світі мельник - жив небагато, але в нього була красива дочка.

Довелось йому одного разу розмовляти з королем.

Візьми він та базікні: "Моя дочка вміє з соломи золоті нитки прясти!"

А король дуже любив золото, і така майстерність йому надзвичайно сподобалася. Він розпорядився, щоб до нього негайно привели Мельникову дочку.

Він відвів її в комору, повну соломи, посадив за прядку і сказав: "Я даю тобі одну ніч терміну. Якщо до ранку ти не спрядешь цю солому в золото, то я велю тебе стратити".

Після цього замкнув двері на ключ, і дівчина залишилася одна.

Ось сидить вона, бідолашна, і розуму не докладе, як їй врятувати своє життя, - не вміла вона золоті нитки з соломи прясти.

І стало їй нарешті так страшно, що залилася вона горючими сльозами.

Раптом відчиняються двері: входить в кімнату маленький чоловічок і каже: "Здрастуй, красна дівиця - мельникова дочка! Чому ти так гірко плачеш?"

"Ах, - відповідає дівчина, - треба мені солому в золото спрясть, а як це робиться я не знаю".

А чоловічок їй: "Що ти мені даси, якщо я за тебе спряду?"

"Ланцюжок з шиї", - запропонувала дівчина.

Чоловічок узяв ланцюжок, сіл за прядку, вжик, вжик, вжик, крутнув три рази - і котушка вже сповнена золотої пряжі.

Насадив він нову, вжик, вжик, вжик, крутнув три рази - ось і другу намотано.

Так і кипіла у нього робота до самого ранку: перепрял він всю солому, і все котушки виявилися повні золота.

А коли король прийшов з перевіркою, то здивувався і зрадів, проте пристрасть до золота розпалилася в ньому ще більше.

Він наказав відвести Мельникову дочку в іншу комору, завалену соломою, яка була набагато більше, ніж перша, і знову велів їй за одну ніч все перепрясти під загрозою кари.

Дівчина вже не сподівалася на порятунок і тільки плакала, але ось - знову відчинилися двері, увійшов маленький чоловічок і запитав: "Що ти мені даси, якщо я солому в золото за тебе спряду?"

"Колечко з пальця", - відповіла дівчина.

Чоловічок узяв кільце, заходився знову дзижчати прядкою і до ранку перепрял всю солому в блискучі золоті нитки.

Коли король це побачив, він зрадів без міри, але й цього було йому замало.

Він наказав відвести Мельникову дочку в ще більшу комору, набитий соломою, і сказав:

"Все це ти повинна за ніч перепрясти. А коли впораєшся, так візьму я тебе в дружини".

"Тому що, - подумав він, - нареченої багатше у цілому світі не знайдеш".

Ось залишилася дівчина одна, а чоловічок вже тут як тут і запитує: "Що ти мені даси, якщо я і на цей раз за тебе спряду?"

"Нема в мене нічого, що б тобі дати", - відповіла Дівчина.

"Так обіцяй мені, як станеш Королевою, віддати мені в нагороду свого первістка!"

"Бог знає, як все складеться", - подумала мельникова дочка.

Та й що ще їй залишалося робити? - Пообіцяла вона чоловічкові нагороду, яку він хотів.

Перепряв він їй і цього разу всю солому в золото.

Приходить вранці король і бачить: все зроблено, як він хотів.

Влаштував він тоді весілля, і красива дочка мельника стала королевою.

Пройшов рік, і народилося у неї прекрасне дитя, а про того чоловічка вона й думати забула. Раптом входить чоловічок до неї в кімнату і говорить: "Ну, давай мені тепер, що обіцяла".

Королева злякалася і стала пропонувати чоловічкові всі багатства свого королівства, тільки б він залишив їй її рідне дитя.

Але чоловічок наполягав: "Ні, жива душа мені миліше всіх скарбів світу".

Тут почала королева так ридати і побиватися, що зглянувся він над нею і сказав: "Даю тобі три дні терміну: якщо за цей час ти дізнаєшся, як мене звуть, так і бути - залишиться твоє дитя з тобою".

Всю ніч безперервно згадувала королева всілякі імена, які коли-небудь чула, і відправила гінця по країні, щоб він вивідав, які ще бувають імена на світі.

А як ранок з'явився до неї чоловічок, почала вона з Каспара, Мельхіора, Бальтазара

і перерахувала одне за одним всі імена, які знала, проте всякий раз чоловічок говорив: "Ні, мене звуть не так".

На другий день наказала вона опитувати всіх людей підряд і назвала чоловічкові самі незвичайні і рідкісні імена: "Ріппенбіст, Хаммельсваде, Шнюрбайн", але він все відповідав: "Ні, мене звуть не так".

На третій день повернувся гонець і розповів: "Жодного нового імені довідатися я не зміг,

але забрів я на високу гору, за дрімучим лісом, до чорта в зуби, і побачив там хатинку, а перед хатинкою горіло багаття, і навколо багаття скакав маленький потішний чоловічок;

він стрибав на одній ніжці і горлав: "Нині смажу, завтра парю, післязавтра буде мій

Солодкий, ласий шматочок - королевич молодий. Це просто пречудово, це просто пречудово - Те, що ім'я Румпельштільцхен нікому тут не відомо!"

Ось вже зраділа королева, що довідалася ім'я!

Невдовзі прийшов чоловічок і запитав: "Ну, пані королева, так як же мене звати?"

Вона спершу сказала: "Може бути, Кунц?"

"Ні".

"Може бути, Хайнц?"

"Ні".

"А ти випадково не Румпельштільцхен?"

"Це тебе сам чорт напоумив, це тебе сам чорт напоумив" - закричав чоловічок і зі злості тупнув правою ногою з такою силою, що по пояс провалився в землю. А потім схопився в люті обома руками за ліву ногу і розірвав самого себе навпіл.